Вже сьомий рік поспіль команда СКІФІВ вирушає у подорож до Черкаської області, до місця, яке носить назву Молюхів бугір. Із року в рік там ведуться розкопки древньої епохи енеоліту. Дуже заманливе і інтригуючи цікаве заняття, скажу я вам, шукати і знаходити речі, які доносять до нас культуру і стиль життя наших сородичів, пращурів, потомками яких являємося ми. Час минає і забирає з собою, здавалося б, все, що охоплює буття даного часу, але ж, матеріальний світ деколи залишає сліди для нащадків майбутнього.
Ласкаві обійми чаруючої природи зустрічали нас у Чигиринському районі. Наша подорож починалась з усмішок і жартів, ніхто й гадки не мав, що нас чекає. Ось довгоочікуваний поворот на стежку до нашого табору. Вже видніються намети. Підійшовши ближче, ми розгледіли в ямах під тентами колег за роботою у розкопах. На годинниках 13:30. поки ми улаштовувались, настав час обіду. Зустріли нас дуже привітно, а в очах наче була якась надія, надія на те, що ми „міцні горішки”, потім ми все зрозуміли, але про це пізніше...
Ближче до вечору все стало зрозуміло. Ми усвідомили, що відпочинок буде не зовсім відпочинком... Річ у тім, що там були комарі, але не просто комарі, від яких допомагає Off!, а якісь мутанти винищувачі людей! Кровожерні малі вампіри переслідували нас і вдень, і вночі. Навіть сонце і полум’я багаття не справляло на них враження. У кровопивців виробився імунітет до світла і тепла. А причиною цьому явищу стала порушена діяльність екосистеми.
Річ у тім, що нажаль у нашому суспільстві мало хто розуміє (або просто не бажає розуміти) всю важливість існування здорової матінки-природи, зате багато хто бажає при першій ліпшій нагоді заробити грошей та зекономити на будь-чому, хоч це і буде екологічна безпека. До чого я прямую? Ось відповідь: здорові дядьки із заводу горілчаних виробів, що біля річки Тясмин одного чудового дня зробили викид шкідливого непотребу у цю ж річку, що є їх сусідкою. Отруєння річки понесло за собою цілий ланцюг екологічної шкоди. Річка стала на деякий час „непридатною”, заборонили купатися та інше. Коли ж течією нібито й пройшли ті викиди, то виявилося, що від них подохла риба і, залігши на дні, почала розкладатися, від чого журба річки продовжилась... про негаразди, спричинені ланцюговою реакцією від порушення екологічних норм деякими членами нашого суспільства можна писати багато, але факт залишається фактом: жити в таких умовах на цій території дуже важко. Судіть самі, після роботи у землі хочеться і необхідно покупатися, а так як ріка, в цьому разі, не може сприяти нашому бажанню, то доводиться йти на озеро, шлях до якого 5км! Поки дійдеш до озера, тебе заживо з’їдять комари-ненажери і вже озера того не хочеться аби добігти до намету, замкнутися, повбивати всередині всіх „бандитів”, що позалітали, лягти і співати пісні, доки сон не забере в свої обійми. Чому співати пісні? Все просто. Тільки-но в наметі настає тиша, то відразу виникає почуття, що на тебе їде електричка... Хоча, насправді, то так гудять комарі-нищівники...
Кумедно проходило й свято Івана Купала. Бідолашні дівчата: на їх долю випало плетіння вінків... а де збирають квіти? Там, де комарі... Хоча, правду кажучи, там вони є повсюди, що вже казати про кущі біля квітів. Однією рукою збираючи квітки, а іншою наївно і безпорадно відмахуючись від комарів, нам далися ті вінки. Але це півбіди. Групове фото, яке мало зафіксувати непорушні обличчя, швидше нагадувало садистські випробування, адже завмерти не махаючи руками виявилось набагато важче, аніж здати сесію...
Довго ми не витримали... Мало хто витримав довго... Але ж „останні герої” все ж знайшлися!
Висновок: подорож виявилась героїчною, короткою і повчальною.
Мораль: БЕРЕЖІМО ПРИРОДУ, адже наслідки її нищення в першу чергу зашкодять нам.
Степаненко Наталія